18 вересня 1947 року: як ЦРУ з аналітичного бюро перетворилося на тінь американської політики

Після Другої світової Вашингтон опинився на піку могутності, але жив у густому тумані страху. Залізна завіса вже накрила Європу, і в США панічно чекали повторення Перл-Гарбора — тільки тепер із боку СРСР. Управління стратегічних служб тим часом розпустили, і утворився вакуум, який треба було чимось заповнити.

Гаррі Трумен хотів скромнішого: глобальний аналітичний центр, який збирав би розрізнені дані й клав йому на стіл чітку картину світу. «Американського гестапо» він не бажав категорично. Та логіка Холодної війни виявилася сильнішою — і дуже швидко нове агентство стало липкою тінню зовнішньої політики США, яка діяла там, де офіційна дипломатія пасувала.

Перетворення розвідувального бюро на глобальний синдикат таємних операцій сталося майже блискавично. Переломним моментом фахівці називають директиву Ради національної безпеки NSC 10/2, ухвалену 1948 року. Спираючись на доктрину стримування Джорджа Кеннана, вона дозволила таємні операції за кордоном — за однієї умови: уряд США мав мати змогу правдоподібно заперечити свою причетність. Це розв'язало руки таким архітекторам невидимої війни, як Аллен Даллес, який згодом очолив Управління.

Далі ЦРУ вирішило, що спостерігати за світом замало — його можна формувати. У 1953-му операція «Аякс» в Ірані повалила демократично обраного прем'єра Мохаммеда Мосаддика, який наважився націоналізувати нафтову галузь. Наступного року під кодовою назвою PBSuccess стався переворот у Гватемалі: президента Хакобо Арбенса усунули в інтересах американської корпорації United Fruit Company.

Ці перші «успіхи» породили небезпечну ілюзію всемогутності. Наслідок американські політологи назвали blowback — зворотний удар. Повалення Мосаддика заклало фундамент для Ісламської революції 1979 року, а втручання в Латинській Америці обернулося десятиліттями кривавих громадянських воєн і антиамериканських настроїв.

Окремий парадокс — конфлікт між відкритим демократичним суспільством і цілком таємною, непідзвітною інституцією. Перші десятиліття Управління працювало майже без парламентського контролю: конгресмени часто самі воліли не знати подробиць. Ця бульбашка безкарності луснула в 1970-х на хвилі Вотергейта. Комітет Сенату під керівництвом Френка Черча у 1975 році витягнув на світло шокові факти — від планування вбивств іноземних лідерів, як-от Патріс Лумумба в Конго чи Фідель Кастро на Кубі, до незаконного стеження за американцями та експериментів із контролю над розумом у межах програми MKUltra.

Розслідування Черча стало вододілом: США створили постійні комітети з розвідки. Та історія довела, що такий апарат до кінця не втримати. Після терактів 11 вересня 2001 року ЦРУ знову отримало безпрецедентні повноваження — і з'явилися секретні в'язниці та «посилені методи допиту», які міжнародна спільнота однозначно називає тортурами.

Сьогодні, через майже вісім десятиліть, підсумок виглядає подвійним. США виграли Холодну війну і не допустили нового глобального конфлікту на своїй території. Але ціна виявилася колосальною: тінь, накинута 18 вересня 1947 року, досі йде попереду офіційного Вашингтона — іноді захищаючи його від реальних загроз, а іноді затягуючи в найтемніші куточки світової історії.