Брошки, фотоапарати й жуйки: який непотріб з дому коштує дорого

Радянські брошки, старі фотоапарати, кнопкові телефони та навіть обгортки від турецьких жуйок — усе це сьогодні полюють антиквари по всій країні. Тож перш ніж викидати торбу з мотлохом на горищі, варто двічі подумати.
Про це розповів антикварний дилер Ігор, який спілкувався на умовах анонімності. За його словами, попит зараз тримається на радянських брошках зі скла й кришталю, фотоапаратах, автоматичних і клавішних телефонах аж до перших мобільних «кнопок», а також на наручних, кишенькових і настінних годинниках, яких уже не випускають. Несподівано цінуються й обгортки колись дефіцитних турецьких жуйок із мультяшними героями.
Сам Ігор спеціалізується на предметах інтер'єру — іконах, живописі, бронзових статуетках, кераміці. Він переконаний: будь-яка застаріла річ, навіть дріб'язкова, з часом може обернутися дорогим раритетом. Пригадує випадок із знайомими, які на початку 2000-х купили під дачу хату під солом'яною стріхою на Дніпропетровщині всього за 200 доларів. Розбираючи дах, на горищі знайшли два Євангелія XVIII століття у великих срібних окладах і десяток ікон у латуні та сріблі. Згодом з'ясувалося, що колись поруч стояла церква, а господарі, ймовірно, переховували ці речі від «совєтов» і так про них забули. «Я лише той оклад купив у знайомих за суму, яка значно перевищувала вартість хати», — усміхається дилер.
Зараз знайти щось цінне антикварам важко, каже Ігор, бо ринок змінила війна. Чимало звичайних клієнтів виїхали, натомість з'явилося багато кримінальних елементів, які торгують краденим. Він згадує донецьких колекціонерів, які ще 2014 року тікали від «русского міра» й залишали статки на охоронців або прикопували в схронах — нині ті схрони під окупацією, а квартири й будинки згоріли. Пограбовані та спалені церкви й музеї. У Маріуполі під час облоги російська авіабомба зруйнувала будівлю Художнього музею імені Куїнджі, і багато експонатів почало виринати вже в Росії. З Херсона окупанти, втікаючи у жовтні 2022-го, вивезли погруддя Суворова й монумент Ушакову, а згодом — і пам'ятник Потьомкіну разом із його останками з Катерининського собору. Постраждав і столичний книжковий ринок на «Петрівці» («Почайній»), де було чимало антикварних лавочок.
Найкращим часом для колекціонерів Ігор називає початок дев'яностих — пік збідніння, коли люди несли на базари сімейні реліквії: прикраси, посуд, картини, ікони, царські монети, часто не уявляючи їхньої цінності. Багато чого дісталося ще з царських часів, революції 1917 року, Голодомору, Другої світової. Революції та війни змінюють власників цінних речей: у замки й розкуркулені будинки заселялися люди, які не мали уявлення про вартість залишеного там майна. А скрині з реліквіями закопували в надії повернутися — і не всім це вдалося, тож хтось знаходив скарби й ставав нуворишем. Досі на ринку трапляються речі з Кочубеївської садиби в Диканьці, розграбованої й спаленої у січні 1919 року.
Бум на антикваріат припав на 2007–2008 роки, коли завдяки вигідному банківському кредитуванню ціни зросли буквально на все. Хтось не міг дозволити собі Айвазовського за 3 мільйони, тож брав маленькі картини Сергія Шишка чи Павла Горобця за кілька тисяч доларів. Нині знову в моді радянські та вінтажні килими як стильний акцент в інтер'єрі, а також одяг і меблі 60–80-х — бо тоді робили якісні речі. Ціна залежить від усього вкупі, але насамперед від лімітованості серії: що менша, то дорожча річ. Сумки від Луї Віттон, Шанель чи Діор завжди в ціні, бо вони номерні. Ще кілька років тому відомі бренди, які будують цінність на недоступності, спалювали нерозпроданий товар, аби оригінали не дісталися перекупникам — із 2020 року це юридично заборонено.
Підробок на ринку безліч, каже Ігор: копіюють усе — від старовинних монет до банківських золотих злитків. Китайські майстри, як і століттями раніше, намагаються відтворити все й заробити на цьому, і якість залежить від фабрики. Сам він набив око, роками розглядаючи живопис у галереях і спілкуючись зі знавцями, художниками та реставраторами, а от дилери-початківці часто просять порад у спільнот через інтернет. Володіти картинами Айвазовського, Рєпіна, Сєрова чи Левітана йому не доводилося — лише передавати дещо на відновлення знайомій реставраторці. А від статуеток будди він і зовсім відмовився: «Як тільки вони у мене з'являлися, продажі всього товару зупинялись».
Читайте також
Ще в розділі «Україна»
- Референтна лабораторія Держлікслужби: модернізація, нове обладнання та плани на майбутнє
- Пакет грибів за 50 хвилин: під Луцьком сезон бабок і красноголовців
- Штрафи для бізнесу через транспорт: що варто знати підприємцям
- У Житомирі вночі згоріли п'ять човнів «Дракон»: серед постраждалих — дитячі тренування
- Сонячна призма, багаття і необережність: як на Волині горіла суха трава






