Як Джордж Сорос заробив мільярд на падінні британського фунта

Усе почалося з Європейського механізму валютних курсів (ERM) — системи, що мала тримати курси європейських валют у визначених межах. Фунт мусив триматися на певному рівні щодо німецької марки, і Банк Англії зобов'язаний був втручатися щоразу, коли валюта наближалася до краю діапазону.

Та економічні реалії Британії дедалі гірше збігалися з такою політикою. Ринок дедалі більше вірив: країна не зможе нескінченно підтримувати курс і зрештою або девальвує фунт, або вийде з ERM. Сорос дійшов саме такого висновку й почав продавати фунти, паралельно вкладаючи кошти в інші валюти, зокрема в марку. За даними МВФ, його позиція проти фунта зрештою сягнула близько 10 мільярдів доларів.

Механізм був простий: інвестор позичав фунти, продавав їх за іншою валютою, а коли курс падав — викуповував дешевші фунти й повертав позику. Різниця між ціною продажу і викупу ставала прибутком. Щоправда, Сорос був не єдиним, хто сумнівався в силах британської влади: тиск на фунт чинили багато гравців ринку, тож зводити кризу лише до дій одного інвестора було б перебільшенням.

Кульмінація настала 16 вересня 1992 року. Банк Англії підвищив процентні ставки, сподіваючись зробити активи у фунтах привабливішими й зупинити розпродаж валюти, але це не зарадило. Уряд оголосив про вихід фунта з ERM, визнавши, що втримати курс більше неможливо. Фунт обвалився — за оцінками, приблизно на 15% щодо марки.

Саме тоді й спрацювала стратегія Сороса: він продав фунти дорого, а після обвалу закрив короткі позиції значно дешевше. МВФ оцінює його прибуток від цієї операції майже в 1 мільярд доларів. Відтоді за ним закріпилося прізвисько «людина, яка зламала Банк Англії».

Утім, це не була магічна ставка на неминучий обвал. Сорос просто тверезо оцінив: британській владі буде вкрай складно одночасно тримати курс, гасити економічні проблеми й захищати межі ERM. Коли тиск ринку сягнув критичної позначки, прогноз справдився. Історія «Чорної середи» досі лишається хрестоматійним прикладом того, як інвестор заробляє на слабкості валютної політики — і нагадуванням, що за будь-яким офіційним курсом стоять економіка, монетарні рішення та ризики.