Вісім куточків планети, куди туристів майже не пускає сама природа
Є місця, де немає ані готелів, ані регулярних рейсів — лише пінгвіни, льодовики й кілька десятків людей поруч. І попри це, туди все одно їдуть.
Погодьтеся: найцікавіші подорожі — не ті, де на вас чекає зручний трансфер і шведський стіл, а ті, де сама дорога вже схожа на невелику експедицію. Саме такі локації зібрали в одному переліку — від вулканічних скель Індійського океану до високогірних плато Азії.
Почнімо з островів Кергелен — це французька територія за три тисячі кілометрів від Мадагаскару. Постійного цивільного населення тут немає, як і готелів чи регулярного авіасполучення. Зате є фіорди, льодовики, королівські пінгвіни та морські слони. Дістатися можна переважно морем: судно Marion Dufresne II кілька разів на рік виходить з Реюньйона, і подорож триває близько шести днів.
Далі — канадський острів Елсмір у Нунавуті, де розташований національний парк Куттінірпаак, один із найпівнічніших у країні. Від Північного полюса його відділяє менш як 800 кілометрів. Доріг і звичної туристичної інфраструктури тут немає, натомість є льодовики, тундра, гірські долини й фіорди. Шлях один — літаком до Резольют-Бей, а звідти чартером. Через високу вартість такі поїздки зазвичай організовують групами.
На сході Гренландії лежить Іллоккортоорміут — одне з найбільш ізольованих міст острова, де живе близько 350 людей. Навколо — гори, тундра та фіорди Скорсбі-Саунд. Прямого внутрішнього авіасполучення немає: добираються з Ісландії через Нерлеріт-Інаат, а далі гелікоптером, човном або снігоходом — залежно від сезону. Влітку сюди заходять і експедиційні круїзні судна.
А ось Лонг'їр на Шпіцбергені, за 1 300 кілометрів від Північного полюса, — найдоступніше місце з усіх: готелі, ресторани, магазини, музеї та регулярні рейси з Осло й Тромсе. Щоправда, за межі міста краще виходити лише з професійним гідом — через ризик зустріти білого ведмедя. Влітку тут ходять у походи та морем, узимку — на собачих упряжках і снігоходах.
Південна Джорджія — субантарктичний острів посеред південної Атлантики, куди регулярні літаки не літають. Туристи прибувають морем, на експедиційних суднах або яхтах. Тут живуть величезні колонії королівських пінгвінів, морських слонів і котиків, а готелів немає зовсім — ночують на суднах, висаджуються лише у дозволених місцях, і кількість відвідувачів контролюють, аби не зашкодити природі.
Ще одна точка — Мак-Мердо на острові Росса, найбільша американська наукова станція в Антарктиді. Самотужки сюди не потрапити, а навіть учасникам експедиційних круїзів висадку не гарантують. Маршрути зазвичай пролягають через море Росса й стартують із Нової Зеландії. Поруч — історичні місця полярних експедицій, зокрема хатина Discovery Hut, вулкан Еребус, крижані поля й колонії пінгвінів Аделі.
Замикає список Чангтанг — високогірне плато на сході Ладакху, де окремі маршрути піднімаються вище чотирьох тисяч метрів. Тут солоні озера Цо-Морірі та Цо-Кар, безлісі долини й поселення кочовиків. Місцевий народ чангпа розводить кіз і робить кашемір, а туристам трапляються кіанги, бабаки, антилопи та високогірні птахи. Головний виклик — акліматизація і мінлива погода.
А між цими двома світами — Піткерн, крихітна британська територія в південній частині Тихого океану, де мешкають лише кілька десятків людей. Аеропорту тут немає, тож шлях виглядає так: Таїті, далі Мангареви у Французькій Полінезії, а звідти — спеціальне пасажирське судно. Морська частина подорожі займає близько 32 годин. Острови відомі історією нащадків заколотників із «Баунті», вулканічними схилами та великою морською природоохоронною територією.
