Фермер із Близнюківщини: «Болить, коли земля простоює» — як працюють поля за 50 кілометрів від фронту
Андрій Воронкін обробляє 4 тисячі гектарів на Харківщині, сам розміновував поля після деокупації та збирає один із найкращих урожаїв за роки. Але прибутку це поки не обіцяє.
Війна на Харківщині змінила все — від того, як виглядає ранок аграрія, до того, скільки коштує тонна пшениці. За даними Харківської ОВА, понад 600 агропідприємств регіону зазнали руйнувань або зупинилися, 40 із них — цього року. Попри це, область залишається одним із найбільших аграрних регіонів країни: майже 77% її території, близько 2,4 мільйона гектарів, — це сільгоспугіддя. Щоправда, до 30% із них обробляти неможливо.
Андрій Воронкін працює на землі понад 12 років. Його підприємство «Колос» обробляє 4 тисячі гектарів у Близнюківській громаді та дає роботу приблизно сотні людей. Після звільнення територій у 2022 році він одним із перших узявся за розмінування полів — став у пригоді досвід сапера зі строкової служби. «Після деокупації було важко дивитися, що заміновані поля не обробляються, заросли двометровими бур’янами. Ми одними з перших кинулися їх розміновувати. Болить, коли земля простоює, не приносить краси, прибутку», — розповідає фермер. У полях, за його словами, лежали скелети від «Градів», «Ураганів» і «Смерчів». Згодом водіїв підприємства відправили вчитися на саперів, а коли тема виявилася непідйомною для п’яти людей — заснували окреме підприємство, де нині понад сто саперів. Там працює і молодший син Воронкіна.
Розміноване поле ще не означає безпеки. Росіяни б’ють по полях дронами, атакують техніку та склади. Через війну Харківщина вже втратила 7,5% посівних площ на півночі. Тож перед кожним збиранням фермер запускає квадрокоптер, а механізатори щодня отримують інструктаж: швидкість не більше трьох кілометрів на годину, щоб встигнути помітити небезпеку. «Механізатор обкошує та обов’язково дзвонить мені. Зараз уже сам не лізу. У нас велика кількість знайомих військових. Беру з собою хлопців та їдемо», — каже він. Найризикованіші місяці — липень і серпень, коли сухе колосся спалахує від найменшої іскри. Лише за один тиждень серпня на Харківщині зафіксували 134 пожежі в природних екосистемах, вогонь знищив понад 105 гектарів сухої рослинності. Тому на підприємстві створили власні бригади, які патрулюють поля, а біля кожного району стоять бочки з водою та диски.
Урожай цього року називають одним із найкращих за останні роки, але радості це не додає. Ціна на пшеницю впала до 6 500 гривень за тонну станом на кінець липня — такого не було з 2022-го. «Ніхто її не бере, нікому не потрібно, тому що порти побиті, всі експортери стали, трейдери також. Отримаємо ми прибуток чи ні — знак питання зараз», — зізнається Воронкін. Заступник начальника Харківської ОВА Євген Іванов підтверджує: для рентабельності тонна пшениці мала б коштувати 9–10 тисяч гривень, а станом на 25 серпня її продають за 4,5–5 тисяч. Тож зерно доводиться тримати на елеваторах і чекати кращої ціни. Додають проблем і витрати: азотні добрива подорожчали з 11–12 тисяч гривень за тонну у 2022–2023 роках до майже 30 тисяч нині, а між крайніми полями підприємства — до ста кілометрів.
Попри все, у «Колосі» будують нові зерносховища — три вже звели з нуля після того, як у 2025 і 2026 роках розбомбили старі. «До лінії фронту 50–60 кілометрів, тебе б’ють, а ти знову будуєш», — переказують фермеру знайомі. Він не сперечається: будує, щоб зберегти зерно й дочекатися часу, коли вирішиться питання з логістикою. Паралельно підприємство вже планує наступну посівну. «Неможна зупинити процес збирання врожаю: зерно просто може висипатися. Сподіваємося на Бога, Збройні сили України, що сюди не пустять окупанта, і що ми продовжимо робити на своїй землі: збирати, сіяти», — підсумовує Андрій Воронкін.
