Троя: як авантюрист Шліман привласнив відкриття британця Калверта

У ХІХ столітті Троя здавалася кабінетним історикам такою ж примарною, як Атлантида. Та земля на пагорбі Гіссарлик у спекотній Анатолії дочекалася свого часу — і міф перетворився на найгучнішу археологічну сенсацію.

Коли заходить мова про відкриття Трої, більшість одразу згадує Генріха Шлімана — німецького комерсанта, який нібито самотужки знайшов втрачене місто з томиком Гомера в руках. Насправді ж інтелектуальним батьком відкриття був британський дипломат, ерудит і археолог-аматор Френк Калверт, який роками жив у регіоні Троади. Саме він, спираючись на описи античних авторів і власні розкопки, першим визначив Гіссарлик як місце Трої й навіть викупив частину землі за власні гроші.

Та фінанси британця закінчилися, а лондонські інституції відмовили йому в грантах. Тоді й з'явився Шліман — людина з величезними статками й маніакальним бажанням прославитися. Калверт, дбаючи про науку, поділився з ним своїми гіпотезами й вказав точне місце, фактично передавши ключі від безсмертя. У відповідь Шліман найняв сотні робітників і прорізав пагорб гігантською траншеєю, що увійшла в історію як «траншея Шлімана» — радше акт вандалізму, ніж наука.

Полюючи за Троєю часів царя Пріама, він безжально знищив верхні шари й дістався значно давнішого поселення. Знайдений «Скарб Пріама», як згодом довели дослідження, був старшим за гомерівську Трою щонайменше на тисячу років. Шліман таємно вивіз його з Османської імперії та привласнив усю славу, а ім'я Калверта майже зникло з офіційних звітів. Справедливість історики відновили лише в другій половині ХХ століття.

Відкриття породило нове питання: чи бачили ці руїни Ахілла та Гектора? Сучасна археологія з радіовуглецевим аналізом, супутниковим LiDAR-скануванням та ізотопними дослідженнями відповідає ствердно, але з нюансами. Гіссарлик — це не одне місто, а дев'ять основних поселень, що нашаровувалися одне на одне протягом тисячоліть. Шліман розкопав Трою II — багату цитадель ранньої бронзової доби (близько 2500–2300 років до н. е.). Гомерівською ж Троєю сучасна наука вважає шари Троя VI та Троя VIIa (близько 1700–1190 років до н. е.).

Ця пізня Троя не обмежувалася тісною фортецею: за мурами було величезне Нижнє місто, оточене ровом, висіченим у скелі. Його площа сягала 30 гектарів, а населення — до десяти тисяч людей, що на ті часи було колосальною цифрою. Лувійські печатки й аналіз кераміки вказують, що Троя була анатолійським містом, пов'язаним із Хетською імперією. У хетських архівах згадують місто Вілуса та його правителя Алаксанду — їх ототожнюють з Іліоном і Парісом, якого в епосі називають ще Олександром.

Тож станом на 2026 рік у вчених майже немає сумнівів: Троянська війна не була вигадкою сліпого поета, а реальним кривавим конфліктом пізньої бронзової доби за контроль над торговими шляхами через Дарданелли. Казка Гомера виявилася поетичною обгорткою жорстокої історичної правди.