72% бізнесів задоволені наймом ветеранів — але вакансії гальмують не стереотипи

Дослідження українського МСБ про найм ветеранів показало річ, яка ламає звичну картину: 54% компаній уже мають такий досвід, а 56% — серед своїх працівників чинних військовослужбовців. Тобто бізнес не стоїть осторонь. Питання в іншому — чому тоді розмови про проблеми з працевлаштуванням не вщухають?

Виявляється, страх минає після першого найму. Серед тих, хто вже брав ветерана чи ветеранку на роботу, 72% оцінюють досвід позитивно, ще 21% — як змішаний, і лише 7% вагаються з відповіддю. Поки людина не в команді, процес здається надскладним: керівництво намагається прорахувати всі ризики й тому гальмує підготовку. Але щойно з'являється конкретний фахівець на конкретній посаді, абстрактні побоювання зникають — лишаються звичайні управлінські питання про графік, комунікацію та онбординг.

Мотивація в роботодавців теж є: 67% назвали соціальну відповідальність, 66% — цінності компанії. Але найм не має бути благодійністю. Ветеран — це насамперед фахівець: інженер, продавець, логіст чи фінансист зі своїми амбіціями. Соціальна місія лише допомагає звернути увагу на резюме, далі працюють професійність і взаємний інтерес.

Справжні бар'єри виявилися зовсім не тими, як їх малюють. Психологічні стереотипи стримують лише 8% роботодавців, реакції команди бояться 4%. А от 27% кажуть про банальну відсутність вакансій, а 24% — про фізичну доступність робочого місця, софту чи інструментів. Малий і середній бізнес переважно орендує приміщення, тож власник може щиро хотіти зробити офіс доступним, але не має права добудувати ліфт чи переробити вхід. Виходить, що між класним кандидатом і відкритим роботодавцем буквально стоять бетонні сходи.

Цікаво, що 51% компаній після найму ветеранів не змінювали нічого — і це нормально, бо часто зміни просто не потрібні. Тому замість ламати всі процеси наперед варто зробити кілька простих кроків: прибрати зайві вимоги з вакансії, тверезо оцінити реальні потреби робочого місця, додати гнучкості з форматом роботи й не додумувати за кандидата — просто запитати на співбесіді, що допоможе людині працювати комфортно.

А от фізична доступність простору — історія дорожча. Пандус, переобладнання входу, санвузла чи робочої зони потребують бюджету, тому 58% компаній назвали гранти найкориснішою підтримкою, а майже половина готові інвестувати в інклюзивність за умови співфінансування. Для невеликої компанії навіть локальний ремонт — відчутна інвестиція, особливо в орендованому приміщенні. Тож варто перевірити грантові програми, дізнатися про компенсації витрат і звернутися по консультацію з доступності — іноді достатньо точкових змін, а не капітальної перебудови всього офісу.