«З кожної праски має говорити голос розуму»: про ціну стійкості
Україна стоїть на складному відрізку війни: виснаження, біль і бажання, щоб усе закінчилося. Але капітуляція — це втрата всього одразу: життя, дому та будь-якої надії на гідний фінал.
Вибір між рабством і боротьбою, за словами автора, нескладний — складно жити з ним щодня. Без цього вибору залишається лише існування, біль і сором. Тому військовим потрібна максимальна підтримка, але не на словах про «славу ЗСУ», бо слова затираються. Ціннішими є дії: чесна конкуренція за якість і вартість оборонних засобів, нульова толерантність до нечесних схем.
Окрема увага — місцевій владі. У Києві та інших містах мають будуватися укриття, бо лише так тут залишаться люди. Енергетична стійкість — через диверсифікацію та мобільність рішень, навіть точкових. І з кожної праски — від виборців до медіа — має звучати голос розуму про те, що українська стійкість не безлімітна, і про інвестиції в ППО та економіку.
Безпека коштує дорого, але колапс України обійдеться дорожче. Автор наголошує: потрібна управлінська вертикаль із толкових, а не лояльних до президента людей. Також варто знищувати джерело проблеми, а не забивати цвяхи мікроскопом — як-от збивати дрони над територією НАТО вартісними ракетами. Воєнна ціль на території ворога, з якої запускають російську та північнокорейську зброю, — цілком логічна і законна.
І головне — не їсти одне одного через втому та знесилення. Бо зірвати біль і злість легше на ближньому, який поруч, аніж на автократові в Кремлі, до якого поки не дотягнутися.
Читайте також
