«Якщо не ми, то хто»: на Донеччині загинув поліцейський з Львівщини Михайло Штинда

21 вересня 2026, 09:00 ·563 слівредакція

У селі Іванопілля на Донеччині під час бойового завдання загинув 38-річний Михайло Штинда з Дрогобича — боєць батальйону поліції особливого призначення КОРД. У нього влучив FPV-дрон з вибухівкою.

Михайло Штинда народився 27 червня 1987 року в Дрогобичі. Після училища працював на залізниці, а з 2016-го служив у Національній поліції. Заочно здобув освіту в «Львівській політехніці», а в лютому 2025 року добровольцем долучився до батальйону КОРД (стрілецький) поліції Львівщини.

Рідні згадують, що рішення піти на фронт він ухвалив давно й остаточно. «Він ще у 2022-му році, коли розпочалася повномасштабна війна, подзвонив мені й сказав, що теж записався. Якщо будуть брати – він іде. Бо його дідо був в УПА. І сказав тоді мені: «Якщо не ми, то хто?» – розповідає цивільна дружина загиблого Світлана. Мати, Ганна Михайлівна, просила сина залишитися, але почула у відповідь: «Мамо, я на роботі, я мушу, то свідомо, я їду і все».

У підрозділі Михайло запам’ятався як надійний і дисциплінований боєць. Командир роти №3 Юрій Щипель описує його так: «Метр дев’яносто вісім росту, десь 90 кілограмів м’язів. Такий рослий хлопчина. Харизматичний воїн». Побратими кажуть, що він швидко вчився, не боявся труднощів і завжди йшов уперед. На бойових завданнях працював на артилерійському напрямку — прикривав висування штурмових груп і їхній відхід.

18 вересня 2025 року в селі Іванопілля Донецької області в нього влучив FPV-дрон з вибухівкою. «Можливо, якраз своєю кремезністю він і врятував інших побратимів, які були в групі», – сказав командир.

Для рідних Михайло був опорою — турботливим сином, чоловіком і батьком. «То була золота дитина, справжній господар. Його бракує на кожному кроці. Все, що зроблено в хаті – його руками», – згадує мати. Світлана розповідає, що вони завжди були разом: ходили в спортзал, їздили в гори по гриби. Того ранку жінка відчула недобре: «Ми домовилися: якщо все добре – просто поставити крапку в повідомленні. Я поставила крапку, а від нього не було відповіді…». Мати загиблого каже: «Того дня закінчилось моє життя. Я просто існую тепер. Я хіба дякую Богові, що маю могилу, що ми поховали тіло».