Село над Дніпром, де збиралися князі: що приховують кручі Витачева

Витачів, що на Київщині, — одне з найдавніших поселень на Дніпрі. Його історія сягає щонайменше перших століть нашої ери, а в X столітті літописний Витичів був важливим пунктом на знаменитому шляху «із варягів у греки».

Археологи знайшли на горі Красуха матеріали Черняхівської культури II–III століть, а сама вершина — це, схоже, штучний курган II–IV століть. У середині X століття поселення згадує візантійський імператор Костянтин VII Багрянородний у трактаті «Про управління імперією». Тут діяв порт, через який проходив торговий маршрут, що поєднував північ із Візантією.

Але найвідоміша сторінка пов’язана з князівським з’їздом 1100 року, який відбувся в Уветичах — так у «Повісті минулих літ» називають поселення, що історики ототожнюють із Витичевом. Тоді зібралися Святополк Ізяславич, Володимир Мономах, Давид Святославич та Олег Святославич, щоб розглянути конфлікт навколо Давида Ігоревича, якого звинувачували в осліпленні князя Василька Ростиславича.

З цією подією пов’язують гору Могилу, яку ще називають Княжим шпилем, хоча точне місце з’їзду досі залишається предметом припущень істориків.

Окрема родзинка Витачева — його пагорби. Гора Красуха височіє приблизно на 189 метрів над рівнем моря, і на ній знаходили артефакти різних епох — від Черняхівської культури до слідів культових об’єктів V століття.

А вже в незалежній Україні, у 1991 році, на одному з пагорбів з’явилася дерев’яна каплиця, збудована за малюнком Тараса Шевченка. Її ініціатором став письменник Олесь Бердник. Каплиця стоїть неподалік місця, яке традиційно пов’язують із князівським з’їздом, тому на одному пагорбі тут поєдналися одразу кілька історичних шарів — від давньоруського городища до шевченківської традиції.