Тибетець Чогьял Дава: як я втік із «комуністичного раю» КНР

Чогьял Дава — один із небагатьох тибетців, яким вдалося покинути Китай. У вісім років він спробував перетнути кордон, але провідник зник, і хлопця затримали прикордонники. Пів року він провів у в'язниці, а вдома знову взявся за навчання — вивчав історію та мову Тибету в школі, заснованій ченцями.

У 25 років Чогьял нарешті вилетів до Катманду, а звідти — до індійської Дхарамшали, де вже 60 років живе 14-й Далай-лама. Але він встиг це зробити до того, як Пекін ухвалив нові правила, що фактично опускають «залізну завісу» перед китайцями.

Тепер імміграційні органи можуть радити громадянам не їздити до країн із «високим ризиком», а митники мають право допитувати про мету поїздки та перевіряти телефони. Більше того, провінційна влада може заборонити виїзд на три роки тим, хто, на її думку, за кордоном нашкодив національній безпеці. Як кажуть у КПК, «одна іскра може розпалити степову пожежу».

Особливо складно тибетцям. Пекін хоче сам призначати Далай-ламу після смерті нинішнього, 91-річного, ігноруючи традиції — тож у світі може з'явитися два духовні лідери. А новий закон про етнічну єдність фактично змушує вивчати мандарин як базову мову, витісняючи тибетську.

«Старше покоління зараз не може спілкуватися з молодшим. Якщо бабусі й дідусі хочуть розповісти історії про Тибет, молоде покоління їх не розуміє», — каже Чогьял. Його школа перейшла державі, а середню взагалі закрили. У рідному місті прибрали статую Будди, молитовні прапори та барабани, а протестувальників відправили на «політичну освіту».

Якщо раніше тисячі тибетців щороку тікали до Індії та Непалу, то за п'ять років, з 2020-го, Індія прийняла менше 90 біженців. Сухопутні кордони практично непрохідні, а отримати паспорт дедалі складніше. Чогьял вважає своє покоління останнім, що знає справжню тибетську культуру.