Україна і МКС: чому наша позиція критично важлива
Міжнародна кримінальна юстиція проходить серйозне випробування. Україна, яка стала повноправною учасницею Римського статуту, має відіграти ключову роль у захисті незалежності суду.
Міжнародний кримінальний суд часто сприймають як невід'ємну частину світового порядку, але ця система не виникла сама собою і ніколи не була гарантованою. Суд критикували за повільність, вибірковість та залежність від співпраці держав. Частина цих претензій обґрунтована, однак сьогодні проблема значно глибша — під загрозою сам принцип незалежного міжнародного суду.
Політичний тиск окремих держав на суддів створює небезпечний прецедент. Якщо одна країна може карати суддів за рішення, що не відповідають її інтересам, чому завтра так само не діятиме інша? Міжнародна юрисдикція, яка визнається лише тоді, коли спрямована проти противників, — це не правосуддя, а система вибіркового схвалення.
МКС створювали, щоб забезпечити відповідальність за найтяжчі злочини — геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини та агресію. Суд не замінює національні системи, а доповнює їх, втручаючись лише тоді, коли держава не може або не бажає розслідувати. Цей принцип зараз проходить одне з найважчих випробувань.
Окремий виклик — внутрішня криза, пов'язана з колишнім прокурором Карімом Ханом. Асамблея держав-учасниць припинила його повноваження через серйозне порушення службових обов'язків. Цей епізод використають для дискредитації суду, але він також свідчить: система здатна застосовувати принцип підзвітності до власних посадовців. Недоліки інституції — підстава для вдосконалення, а не для руйнування.
Для України захист МКС має практичне значення. Ще після початку агресії у 2014 році Україна двічі визнала юрисдикцію суду за статтею 12(3) Римського статуту. З 1 січня 2025 року вона стала повноправною учасницею системи. Це означає не лише більше можливостей, а й більшу відповідальність.
Головний виклик — виконання рішень суду. Ордер на арешт Путіна став важливим кроком, але візити російського лідера до Монголії та Таджикистану показали вразливість системи. Ордер, який можна ігнорувати без наслідків, втрачає стримувальний ефект. Україні недостатньо закликати до нових ордерів — потрібно порушувати питання про механізми колективної підтримки суду.
Ми більше не можемо бути державою, яка звертається до правосуддя лише за захистом. Як повноправна учасниця Римського статуту, Україна має формувати майбутнє цієї системи. Адже альтернативою міжнародному правосуддю є безкарність. Саме на українському прикладі перевіряється життєздатність усієї системи міжнародної кримінальної юстиції.
