Самовари повертаються: що шукає молодь і скільки за них платять

Причина перша — ритуал. Молодь, яка втомилася від кави в картонних стаканчиках на бігу, хоче повільності й атмосфери. Справжній вугільний самовар дає саме це: тріски, дим, вугілля, шум води. Звичайне чаювання перетворюється на справжню подію.

Друга причина — естетика. Самовар добре вписується у вінтажний стиль «дача-кор», який набирає обертів. Дизайнери дедалі частіше відходять від холодного монохромного мінімалізму на користь затишного вінтажу й еклектики. Мідні, латунні чи розписні самовари стають яскравим акцентом в інтер’єрі. А ще це відповідь на попит на автентичність: речі «з історією» цінують вище за штампований масмаркет.

Найбільше цінуються традиційні жарові самовари — вони не залежать від електрики, тож ідеальні для пікників, природи й дачі. Серед них особливо шукають старовинні чавунні, латунні та мідні екземпляри XIX — початку XX століття. Такі моделі дають не лише враження від процесу, а й особливий присмак води та чавунний димок.

Колекціонери й дизайнери полюють і на рідкісні радянські серії. Чималі гроші готові платити за самовари незвичних форм — «куля», «рюмка», «ваза», «валенок» — та за обмежені випуски. Серед них сувенірні моделі до Олімпіади-80, вироби з розписом і важкі масивні екземпляри.

А для міських квартир, офісів та креативних хабів підійдуть електричні самовари 70–80-х років. Вони не потребують «танців з бубном» навколо розпалювання, але своїм виглядом створюють той самий особливий настрій.