Кайдаші існують насправді: на Черкащині знайшли їхніх нащадків

Іван Нечуй‐Левицький, який сам народився у Стеблеві, уважно придивлявся до місцевих мешканців і переносив їхні характери на сторінки своїх творів. За основу «Кайдашевої сім’ї» він узяв історії реальних людей, але переніс події до села Семигори, що на Київщині, за пів сотні кілометрів від рідного села, аби не видавати справжніх персонажів.

Завідувач музею Нечуя‐Левицького у Стеблеві Андрій Хаврусь розповів, що доказ існування прототипів знайшли випадково. Коли на місці старої Спасо‐Преображенської церкви копали фундамент під нову, натрапили на вівтар давньої святині, а біля нього — на капсулу з папірцем.

«Святой Троице слава, повеление государя‐императора Николая в присутствии Семена Степановича Ливицкого, священника Спаса‐Преображенской церкви Себлёва», — йшлося в записці, написаній почерком батька письменника. У ній також згадується, що на дійстві був присутній староста Андрій Кайдаш.

Прізвище Кайдашів у Стеблеві не зникло й сьогодні. Найстаршому з них, Василю Петровичу, вже за 80. Чоловік усе життя пропрацював в аграрному секторі, як і його літературний попередник Омелько Кайдаш.

«Кайдаші, Довбиші, Балаші. Ці всі прізвища — всі у нас, у Стеблеві. Так, Кайдаші є і маю надію, будуть», — зазначив Хаврусь.