Чому я відмовилася від шкільної форми: історія мами напередодні 1 вересня

Вона замовила форму ще влітку, але вчора скасувала замовлення. Не тому, що передумала чи знайшла щось краще. Просто вперше за понад чотири роки великої війни не впевнена, що ці речі взагалі колись знадобляться.

Уночі склад великого інтернет-магазину був за кілька кілометрів від її будинку. Родина живе в приватному секторі: без підвалу, без метро поруч, без паркінгу, куди можна було б збігти за хвилини. Залишається тільки сидіти й чекати, коли стихне, — і в ці хвилини ні робота, ні гроші, ні плани вже не мають значення.

Найважче, каже жінка, — не самі вибухи, а відчуття власного безсилля. Раніше вона завжди шукала вихід: якщо треба було боротися — боролася, якщо страшно — усе одно йшла вперед. А тепер уперше не знає відповіді. І найбільше її розриває думка, що дорослі зробили свій вибір залишитися в Україні, а діти такого вибору не робили.

Попереду зима, і вже зрозуміло, що під ударами енергетика, вода, каналізація. Якщо темпи атак не зменшаться, буде ще складніше. Тож уперше за весь час повномасштабної війни вона думає не про те, як пережити чергову атаку, а про те, чи має моральне право тримати дітей там, де не може гарантувати їм навіть шансу дожити до ранку.

Це питання без правильної відповіді, зізнається авторка. Залишається лише відповідальність — і вона зараз важить більше, ніж будь-коли.