Лоскотуха: як у давнину українці боялися русалки, що могла залоскотати до смерті

Сама назва походить від слова «лоскотати». У словнику Бориса Грінченка лоскотуха стоїть поряд із лоскотницею, лоскотовкою та лоскоткою — усі вони описують русалку, яка мучить людину лоскотом. Тобто ім'я персонажа говорило не про зовнішність, а про його головну здатність — небезпечне лоскотання.

Лоскотуха була одним із місцевих різновидів русалки. У традиційних віруваннях русалки могли шкодити людям, особливо під час русального тижня. Проте уявлення про них у різних регіонах України відрізнялися, тож єдиного портрета лоскотухи для всієї країни не існувало. Деякі етнографічні записи описують лоскотавок як тих, що ходять полями та чатують на людей.

Найбільше цих вірувань пов'язано з русальним тижнем, який припадав на Зелені свята. За народними уявленнями, саме тоді русалки виходили зі своїх місць і з'являлися серед полів, лісів та біля водойм. На Звенигородщині завершення Зелених свят називали «Лоскотавчиними проводами» або «Регітним днем». Там вірили, що лоскотавки ходять нивами й можуть залоскотати людину. На межі для них залишали хліб та інші частування — так місцеві проводили русалок.

Захищалися від русалок по-різному. Під час русального тижня люди брали із собою полин, якому приписували захисну силу. Існували й обряди проводів: у деяких регіонах жінки та дівчата плели вінки, співали й символічно випроводжали русалок за межі села. А в болотяній місцевості, за давніми переказами, могли ховатися потерчата, яких наші предки теж остерігалися.