Лоскотуха: як уявляли русалку, що могла залоскотати до смерті

Назва цього образу походить від дієслова «лоскотати». У словнику Бориса Грінченка «лоскотуха» наведена як синонім до «лоскотарки», а лоскотаркою там названо русалку, яка мучить людину лоскотом. Траплялися й близькі варіанти — «лоскотниця», «лоскотовка», «лоскотка». Тобто ім'я описувало не стільки зовнішність істоти, скільки її головну здатність — небезпечне лоскотання.

Лоскотуха належала до локальних втілень русалки. У традиційних віруваннях русалки могли шкодити людям, особливо під час русального тижня. Утім, уявлення про них різнилися залежно від регіону, тож єдиного портрета лоскотухи для всієї країни не було. Вирізняла її саме здатність залоскотати до смерті. Деякі етнографічні записи описують лоскотавок як тих, що ходять полями й чатують на людей.

Найбільше цих вірувань стосувалося русального тижня, прив'язаного до Зелених свят. За народними уявленнями, тоді русалки полишали свої місця й могли з'являтися серед полів, у лісах та біля водойм.

На Звенигородщині завершення Зелених свят називали «Лоскотавчиними проводами» або «Регітним днем». Там побутувало повір'я, що лоскотавки ходили нивами й могли залоскотати людину, тож їх остерігалися. На межі для них залишали хліб та інші частування — так місцеві проводжали русалок.

Захищалися від русалок у різних місцевостях по-своєму. Під час русального тижня люди брали з собою полин, якому приписували захисну силу. Були й обряди проводів: подекуди жінки та дівчата плели вінки, співали й символічно випроводжали русалок за межі села.