У Ковелі попрощалися з матросом Русланом Нечипоруком, якого 16 місяців чекали додому

22 березня Руслан вирушив на бойове завдання поблизу Андріївки Волноваського району, а вже наступного дня його життя обірвалося. Через щільні бої евакуювати тіло одразу не вдалося, тож родина чекала півтора року, щоб попрощатися з Героєм.

Руслан народився в Ковелі 15 липня 1978 року. Закінчив місцеву школу №5, а фах будівельника здобув у Луцьку. Ця професія стала його покликанням — рідні згадують, що він мав золоті руки, все робив на совість і був справжнім господарем.

У 2003 році він одружився з Мирославою, став для її доньки Олени другим батьком, а того ж року в родині народився син Денис. Руслан був турботливим, любив готувати, дивувати дружину дрібними приємностями й завжди залишався для дітей надійною опорою.

Із початком великої війни чоловік пішов до війська — мобілізований 5 травня 2022 року. Спочатку служив у тилу, де як вправний будівельник допомагав облаштовувати приміщення для побратимів. У січні 2025-го його перевели до 35-ї окремої бригади морської піхоти, а після навчання він опинився на передовій під Волновахою.

Рідні зізнаються: перед останнім виходом у Руслана було особливе хвилювання — це чулося навіть у голосі під час телефонної розмови. Того дня він встиг відправити дружині останнє фото.

У Героя залишилися дружина, двоє дітей, брати Святослав та Артем, сестра Людмила, а також рідні, друзі й побратими. Поховали воїна на Алеї Героїв міського кладовища Ковеля.