Конституція Пилипа Орлика: що козацький гетьман справді випередив

Пилип Орлик уклав свої «Пакти й Конституції» 1710 року. Це на 38 років раніше за «Про дух законів» Монтеск'є, що вийшов друком 1748-го, і на 52 роки раніше за «Суспільний договір» Руссо 1762 року. Цифри справді вражають, але за ними ховається цікавіша історія.

Першовідкривачем самої ідеї Орлик не був. Теорію суспільного договору та обмеження абсолютної влади заклав англієць Джон Лок у «Двох трактатах про правління» ще 1689 року. Різниця в іншому: європейські філософи міркували в кабінетах, а Орлик узяв готові концепції й перетворив їх на практичний правовий документ — основу для управління державою.

Латиномовний оригінал досі зберігається в Державному архіві Швеції (Riksarkivet) у Стокгольмі. У ньому чітко розділено гілки влади. Виконавча залишалася за гетьманом, але з відчутними обмеженнями. Законодавчу передали Генеральній раді, яка мала збиратися тричі на рік — на Різдво, Великдень і Покрову. Судова ставала незалежною: гетьман більше не міг карати самостійно, це переходило до Генерального суду.

Західні дослідники радять не поспішати з термінами. З погляду європейської правової традиції це був класичний Pacta conventa — виборчий договір, форма, знайома ще Речі Посполитій, де кожен новий король підписував угоду зі шляхтою. Документ Орлика уклали між гетьманом і козацькою старшиною, а шведський король Карл XII виступав протектором і гарантом. Демократичні права не поширювалися на селян чи міщан — це був становий документ, що захищав інтереси військово-політичної еліти.

Попри це, текст дивує гуманізмом. Державною скарбницею гетьман не міг розпоряджатися як власною — для цього вводили посаду незалежного Генерального підскарбія. А ще документ давав безпрецедентні для Східної Європи XVIII століття соціальні гарантії: від податків звільняли вдів, сиріт і родини козаків, які були у військових походах.

Тож Орлик не вигадав нових абстрактних теорій і не залишив позаду європейських філософів у цьому сенсі. Його сила — у політичній сміливості. Поки Європа здебільшого жила під абсолютними монархіями, а на сході формувалася жорстка деспотія, емігрант у бессарабських степах описав архітектуру влади, засновану на законі, підзвітності та повазі до прав людини.