На Сумщині у вимираючому хуторі залишилося лише троє людей

Колись тут було 27 дворів і близько сотні людей. Тепер же навколо оселі Юрія та Катерини Мироненків — лише зарослі подвір’я й пустка. До хутора вони переїхали 15 років тому з Кролевця, коли вийшли на пенсію, щоб доглядати 89-річного батька Юрія — Миколу. Той прожив у Хоменковому понад 80 років і навідріз відмовився переїжджати: «Я нікуди звідси не поїду — із цієї красоти».

Микола Мироненко вже близько пів століття тримає пасіку, яку називає своєю відрадою. Разом із родиною вони доглядають корову, свиней і курей. На городі саджають перець, кабачки, помідори, а на ділянці ростуть яблуні та груші. Замість сусідів — дикі тварини: лисиці, зайці, кози, олені, а іноді заходить навіть лось.

До Кролевця звідси близько десяти кілометрів, тож на будь-яку потребу доводиться виїжджати. Катерина розповідає, що до лікаря можна дістатися лише маршруткою, яка йде о 9:40, а назад — об 11:40. Тож часу обмаль: усе треба встигнути за дві години. Раз на тиждень, у п’ятницю, подружжя возить на власній машині продавати молочні продукти, а тоді закуповує все необхідне. Хліб кладуть у морозилку, щоб вистачило до наступної поїздки, або просять сина привезти потрібне. «Усе в нас у запасі, без запасу ми тут не живемо. Бо нікуди не підеш, ні в кого не позичиш», — каже жінка.

Сусіди в Кролевці не раз кликали Мироненків назад до міста, але ті зізнаються: залишаються, бо вже звикли до хутора та його тиші.