Не дожив місяць до 30-річчя: історія нацгвардійця Сергія Заковоротнього

Сергій Заковоротній народився 25 серпня 1996 року в селі Василівка на Харківщині. Після школи опанував будівельну справу: зводив будинки, перекривав дахи, допомагав по господарству. Будівництво було для нього не просто роботою, а улюбленою справою — власний дім для родини він звів своїми руками.

З майбутньою дружиною Лілією Сергій познайомився на вечірці у 2015 році. Через рік освідчився — зустрів кохану з навчання з квітами та обручкою. У подружжя народилися донька Анастасія та син Назар. Сергій був турботливим батьком: купав дітей, залишався з ними вдома, а у вільний час полював, ремонтував авто та майстрував. «За ним я була як за камʼяною стіною. Він завжди знаходив вихід із будь-якої ситуації», — згадує дружина.

Рішення стати військовим Сергій ухвалив сам. На це вплинули загибель двоюрідного брата та руйнування росіянами його власного будинку. «Зараз вони будинок зруйнували, а завтра родину мою заберуть», — пояснив він тоді. Служив в артилерійському підрозділі Національної гвардії. Командири пропонували йому навчатися для карʼєрного зростання, але Сергій відповідав: «Моє завдання зараз — захистити своїх дітей. А коли війна закінчиться, буду з родиною».

Перед останнім бойовим виходом він пережив контузію, але після відпочинку повернувся до служби. Того дня автомобіль військових атакували російські FPV-дрони. Коли побратими прибули на місце, Сергій ще подавав ознаки життя, але врятувати його не вдалося. До 30-річчя він не дожив лише місяць.

За службу Сергій отримав медаль «За оборону України» та статус ветерана війни. У нього залишилися дружина Лілія, донька Анастасія та син Назар. Рідні ініціювали петицію до президента з проханням надати захиснику звання Героя України.