Світ у вогні: що насправді вирішує Генасамблея ООН для України

Нью-Йорк знову збирає майже 130 глав держав та урядів — і знову під розмови про «смерть ООН». Та цього разу цифри справді лякають: 2025 року у світі зафіксували 65 конфліктів у 35 країнах, найбільше з 1946-го. Близько 245 тисяч людей загинули в боях. Серед головних причин стрибка — війна Росії проти України, війни на Близькому Сході та насильство в Судані.

Проблема не в тому, що ООН «ослабла». Її будували 1945 року під зовсім інший світ — із кількома великими державами, які отримали особливу відповідальність і право вето в Радбезі. Нині саме між цими державами і виникають найглибші суперечності. Механізм колективної безпеки перетворився на механізм взаємного блокування: що більша потреба в глобальних правилах, то важче про них домовитися.

Окрема лінія — позиція Вашингтона. США залишаються найбільшим донором ООН, але адміністрація Дональда Трампа дедалі жорсткіше питає, навіщо Америці фінансувати структури, чиї рішення не завжди збігаються з її інтересами. Заборгованість за обов'язковими внесками зросла з 3,4 млрд доларів 2022 року до 6,6 млрд у квітні 2026-го. Організація скорочує персонал і миротворчі можливості, проводить реформу UN80. Паралельно Білий дім готує широкі санкції проти Міжнародного кримінального суду.

Чому лідерство ніхто не перехоплює? Бо це не промови, а гроші, зброя, технології та готовність платити політичну ціну за порядок, який не дає негайної вигоди. Одні не мають ресурсів, інші не хочуть відповідальності, треті зацікавлені не відновлювати стару систему, а перебудувати її під себе. Результат — не новий гегемон, а фрагментація: ситуативні коаліції, регіональні формати, «малі союзи».

Для України з цього випливає проста річ: менше ілюзій, більше холодного розрахунку. Зустріч Володимира Зеленського з Дональдом Трампом важлива самим фактом, але міряти її категоріями «перемога» чи «зрада» — марно. Серед тем — можливе «енергетичне перемир'я», тобто взаємне припинення ударів по енергетиці. Війну це не завершить і гарантій від Росії не дасть. Але якщо дозволить краще пройти зиму, зберегти енергосистему й виграти час — це вже конкретний національний інтерес.

Паралельно у Вашингтоні рухається санкційний законопроєкт покійного сенатора Ліндсі Грема: Сенат підтримав його у серпні, Палата представників — 16 вересня, далі документ пішов на підпис президенту. Він тисне на російський енергетичний та оборонний сектор і передбачає високі тарифи для країн, які й далі купують російські енергоресурси.

Головне питання часу вже не в тому, чи виживе ООН у нинішньому вигляді. А в тому, хто і за якими принципами напише правила наступного порядку — і як змусити великі держави їх дотримуватися, коли ті вважають правила невигідними. Стара епоха вичерпала себе. Нова ще не народилася.