«Білий Янгол» із Дніпропетровщини: 24-річна Інна рятує людей з-під обстрілів

Інна Разон служить у поліції сім років, а до евакуаційного екіпажу «Білого Янгола» приєдналася у 2025-му. Разом із колегами вона допомагає мешканцям прифронтових громад Синельниківського району Дніпропетровщини. Загалом її екіпаж уже врятував близько 3900 людей, з них майже 1000 — діти.

До спецпідрозділу дівчина потрапила не одразу. До повномасштабного вторгнення працювала в патрульній поліції, потім була дільничним офіцером та інспектором ювенальної превенції. Про «Білих Янголів» зацікавилася ще у 2024-му, а коли за рік почали формувати екіпажі на її території, керівник запропонував спробувати. Інна погодилася. Каже: на перших виїздах зрозуміла, що може допомогти тим, хто цього справді потребує. Досвід їм передавали колеги з Донеччини.

Рідним про нову роботу довго не розповідала — боялася, що переживатимуть. Вони дізналися, коли довелося евакуювати їх самих. «Звісно, рідні були проти цього, але все ж таки мені вдалося їх переконати, що зараз я потрібна саме тут. Але їхні хвилювання нікуди не зникли», — зізнається дівчина.

В екіпажі Інна — єдина жінка. Каже, обов’язки на чоловічі та жіночі вони не ділять, але колеги все одно намагаються оберігати: не дають носити важке чи лишають на підстраховці, коли їдуть у «червону зону». Стереотипи про жінок на війні, за її словами, були на початку, але вона намагається доводити вчинками протилежне. За евакуацію дітей Інна отримала відзнаку МВС «За відвагу».

Найчастіше на евакуацію звертаються самотні літні люди або їхні родичі. Буває, що на місці люди відмовляються їхати — бояться залишати дім, не знають, куди подіти тварин. «Ми намагаємось переконати кожного, що залишатися вже дуже небезпечно, а ціннішого, ніж життя, — немає нічого», — розповідає Інна. Інколи вмовляти доводиться не один раз: повертаються до тих, хто відмовився, знову. А ще «Білі Янголи» вивозять поранених, коли «швидка» не може заїхати, і допомагають із тілами загиблих.

За день екіпаж може здійснити до десяти виїздів, інколи повертаються пізно вночі. Поранень, на щастя, не зазнавали, а от автівка не раз рятувала життя — встигали від’їхати, коли попереджали про загрозу БпЛА чи КАБів. Найважче, каже Інна, — бачити загиблих, особливо знайомих, яких раніше вмовляли евакуюватися. Але найбільше надихає подяка людей: «Коли бачиш очі, які знов мають віру в майбутнє».