ПИСЬМА В РЕДАКЦИЮ
«Для життєвої мудрості історична освіта не потрібна»
(постулат)
«Розумній людині досвід допомагає, а нерозумній — шкодить»
(постулат)
Останнім часом в газеті «2000» друкується багато матеріалів, присвячених розвитку стосунків між Україною та Росією. Продвинуті аналітики зайшли так далеко в висвітленні цієї теми, що пересічній людині вже набридла ця відверта «правда». Звинувачують в основному керівництво держави та українську владу, яка, безперечно, допустила багато помилок.
Притиснення російськомовного населення, тести та навчання у вузах українською мовою, вступ України до НАТО (ПДЧ), ОУН-УПА, несанкціонований відбір природного газу та несвоєчасні розрахунки за нього, Севастополь, Крим, російський ВЧФ, кримські маяки, Тузла, Великий договір з Росією 1997 р., чорні списки політиків, притиснення російського бізнесу в Україні, газотранспортна система України та обхідні трубопроводи.
Це основні теми, а навколо них крутяться ще десятки інших. Весь цей вал негативу спрямовується на Україну, події висвітлюються однобоко, з точки зору Росії. Політика та державні діячі Росії подаються пересічному громадянину України як ідеальне керівництво державою, а українські висміюються. Життя в Росії чудове, і дається порівняння середніх зарплат в Україні та Росії. Хочу зразу заспокоїти цих авторів, бо середні величини не можна порівнювати на рівні держав — там різна методологія їх обрахунків. В Росії в сотні разів більше мільярдерів і чорних зарплат, ніж в Україні, а всі ці доходи йдуть у середню величину. Будь ласка, порівнюйте мінімальну зарплату і пенсію в Україні та Росії, а не середню зарплату. Опублікуйте порівняльну таблицю хоча б за останні десять років, і ви побачите, що і в Росії, і в Україні люди живуть однаково, що і там, і там багато бідних.
Україна ніколи не загрожувала Росії, але дії української влади дратували російську. Давайте обговоримо ці проблемні питання з іншого боку. Притиснення російськомовного населення України йде від закону «Про мови», прийнятому ще в 1991 р. За 17 років незалежності у ВР більшість була і у комуністів, і у «регіоналів». Чому б їм не прийняти закон «Про мови» такий, як треба? Так не хотілося, бо це б зняло напругу в суспільстві і залишило б їх без роботи. Але при чому тут Президент України, голова ВР, глава уряду України, яких б'ють у хвіст і в гриву, що вони самостійно приймуть новий закон?
«Проблемы эти только обостряются через попытки властей осуществить массовую украинизацию» (С. Лозунько, «2000» № 22 от 30.05.08). Какую смысловую нагрузку несет это предложение С. Лозунько? Внести раскол, посеять недоверие и вражду вместо того, чтобы убедить В. Януковича принять новый закон «Про мови».
Вступ України до НАТО (ПДЧ)
Після ліквідації в Україні ракетних військ стратегічного призначення (РВСП) та ядерних сил згідно з Будапештською угодою Росія має бути гарантом безпеки України.
Але ж події останнього десятиліття свідчать про те, що Росія не хоче бути гарантом безпеки України і відверто має територіальні претензії до України.
Севастополь, Крим, Тузла, Керченська протока, відмова від демаркації та делімітації (укладення угоди) кордонів, попередження про денонсацію Великого договору і на цій основі перегляд територій і кордонів.
«Мы его будем решать в пользу той правды, тех государственных позиций, которые имеет Россия по отношению к своей военно-морской базе — Севастополю....Будущее у России и Севастополя есть. И оно прекрасное». (Ю. Лужков 13.05.08). Тобто Ю. Лужков вважає військово-морську базу в Севастополі своєю, а не орендованою.
«Нам все равно придется решать проблему Крыма, и вопрос о статусе полуострова и Севастополя может быть поставлен в том числе и в соответствующих международных правовых инстанциях» (спикер Госдумы РФ Л. Слиска, май 2008 г.).
4.04.08 р. президент Росії В. Путін в бесіді з президентом США Бушем на зустрічі ради Росія — НАТО дав зрозуміти, що в разі вступу України до НАТО вона може втратити територіальну цілісність.
11.04.08 р. начальник Генштабу збройних сил РФ Ю. Валуєвський пригрозив, що в разі вступу України до НАТО Росія вживе заходів не тільки військового, а й іншого характеру.
5.06.08 р. Державна дума РФ рекомендувала виконавчій владі РФ переглянути Велику угоду з Україною. Коментуючи цю постанову Держдуми РФ, Ю. Лужков та К. Затулін натякали на те, що денонсація цієї угоди дасть можливість РФ через суд ООН повернути Крим і Севастополь.
За останні 15 років таких постанов Держдуми РФ було більше десятка.
«Потому складывается впечатление, что тема возврата России Севастополя (а возможно, и Крыма) на основе непродления Большого договора будет скоро муссироваться в Москве очень серьезно, создав в отношениях двух стран небывалую напряженность». (А. Попов, «2000», № 21, 23.05.2008 г).
Враховуючи це, та те, що всі суміжні з Україною держави (крім Білорусії) мають до України територіальні претензії, Україна вимушена шукати інші схеми колективної безпеки. Не всі люди знають, що до України майже всі держави СНД мають майнові претензії, як і Україна до них (підприємства на території України та на території країн СНД). Деякі політики в Україні бажають відновити в Україні РВСП та ядерні сили. Для цього є всі наукові та технічні можливості. Є й кілька тисяч офіцерів-ракетників з 43-ї Ракетної армії, які ще не втратили навиків бойової роботи.
Парадокс у тому, що для Росії НАТО давно вже не є ворожим військовим блоком, все узгоджується заздалегідь, а в його штабі працюють російські офіцери і генерали. По насиченості співпраці з альянсом (в комітетах) Росія перевершила Україну в десятки разів. З ним Росія працює зацікавлено, цілеспрямовано і передбачувано, а НАТО вже дійшло до кордонів з Росією і нічого катастрофічного не трапилося. Багато авторів натякають на бомбардування НАТО території Югославії. Думаю, що якби в той час Росія мала такі стосунки з альянсом, як сьогодні (а не протистояла), то бомбардувань Югославії не було б.
«У нас нет разногласий с европейскими правительствами, у нас есть разногласия с украинской властью» (В. Жириновский, май 2008 г).
ОУН-УПА та протистояння ветеранів
Правда така, що все валиться на С. Бандеру. Але ж С. Бандера — це ідеолог національно-визвольного руху в Західній Україні, він в 1941—1944 рр. сидів в німецькому таборі й не міг безпосередньо керувати збройною боротьбою. Це, як кажуть, те ж саме, що і К. Маркс відповідав за червоний терор революції. В істориків є принцип «історизму». Щоб судити про історичні події минулих часів, треба віртуально прожити ті часи, відчути події не тілом, а серцем. Автори звинувачують сільських хлопців Волині та Галичини за те, що вони йшли до УПА, зовсім нехтуючи тим негативом, злочинами, що зробила радянська влада на цих землях в 1939 — 1941 рр. Ігнорується мотивація, ідеологія протистояння. Ці хлопці воювали не за гроші, вони воювали за ідею.
Але ж у союзі з Гітлером була майже вся Європа та Японія. Чехія будувала танки для Німеччини, Румунія виробляла нафту та бензин, всі інші країни виробляли продукти для німецьких солдат. Сотні дивізій поставили в німецьку армію країни Європи. Для цих авторів «2000» зовсім не цікаво, що в армії Гітлера воювало майже 2 мільйони росіян — громадян СРСР (РОА Власова, полки та батальйони національних меншин СРСР). А в тилах німецьких військ «порядок» наводили поліцейські батальйони та каральні загони росіян. Крім цього війська, в армії Гітлера воювали росіяни — негромадяни СРСР — воїни Білої гвардії (на півночі Італії корпус козаків та дивізії на Балканах). А ви причепилися до батальйону «Нахтігаль», де замкомандира був Шухевич. Щось не чути в Росії, щоб паплюжили цих своїх «героїв», а ідеологам цієї боротьби ставлять пам'ятники і проводять перезахоронення. Примирення вояків проведено в Іспанії, Франції, Італії, Югославії та Німеччині. Лише в Україні воюють ветерани, а політики радіють.
У авторів «2000» витанцьовується якесь правило «правильної» поведінки на війні, якесь правило обов'язкової ідеології патріотизму. Та не було цих правил. Кожний воював там, де хотів. Людина по своїй природі має подвійну мораль і діє по обстановці. В одній обстановці вона буде патріотом Батьківщини, а в іншій може виступити проти неї, якщо ця Велика Батьківщина знищує його Малу Батьківщину. Та й в цивільному житті людина може бути і праведником, і падлюкою в залежності від обстановки.
Несанкціонований відбір природного газу та несвоєчасні розрахунки за нього
Щороку, з початком нового року, Росія загрожує Україні відключенням природного газу. По телебаченню виступає другорядний (маленький) чиновник «Газпрому», який суворо наголошує і загрожує Україні.
Для чого це робиться? Якщо український суб'єкт заборгував «Газпрому» за природний газ, то для чого про це кричати на весь світ, піднімати «на вуха» всю Західну Європу? В партнерстві бізнесу завжди є борги і зобов'язання, Так існує світ. Через місяць борги погасили з процентами, але щось «неприємне» таке, брудне в стосунках залишається. На вході газу в Україну відсутні лічильники. Об'єми постачання газу розраховуються по формулі. І тут, як кажуть, собака зарита. До крадіжок газу причетні і російські очільники, вони теж від цього щось мали
З іншого боку, і Росію можна зрозуміти.
По роботі я об'їздив майже всю Україну. Особливе враження складає південь України: Херсонська, Миколаївська, Одеська області та Крим. Сотні, а може, і тисячі пам'яток російської історії: музеї, панорами, пам'ятники. Все це вражає, знаходиться в доброму стані. Але в голову приходить думка — Росія єдина країна в світі, яка залишилася без своєї історії. Як же так сталося: величезна країна — і без історії?
Але ж, мабуть, на карті світу немає жодної країни, яка б не втрачала або не приєднувала собі території. Так що ж, знову ворогувати? Нізащо. Треба дружити. Авторам «2000» припинити нагнітати обстановку, зробити крок назад.
